Ми живемо у часі розмитих понять. «Розмито» все: історія рідної країни, її перемоги і поразки, уявлення про даність дня сьогоднішнього (до такого ступеня, що немає деколи можливості розібратися – що ж ми насправді переживаємо: кризу чи період економічного розквіту), розуміння добра і зла, бачення білого і чорного. І чи будуємо нову державу, чи проводимо подальшу розбудову української частини інтернаціонального соціалістичного табору в національну резервацію для вимирання? – ніяк не можемо розібратися.
І це при тому, що вже вимерло за роки «державотворення» понад 7 мільйонів українців, а число робочих місць скоротилося із 28 мільйонів 1990-го року до 11,5 мільйона 2009-го. Тому і маємо більше 7 мільйонів емігрантів-заробітчан, котрі перебувають за кордоном, бо не мають роботи в Україні.
Чим це обумовлено? Законами суспільного розвитку, наявністю певних тенденцій в світовій політиці? Мабуть не тільки. Адже ми Богом покликані бачити у всьому в першу чергу причини духовні, а вже потім дивитися на способи реалізації того, що за цими причинами слідує. І не можна не угледіти у розмитості суспільної свідомості – задуму «диригента усесвітньої симфонії зла». Як і не задатися питанням: а кому ж це вигідно? …
То Галичина обирає на другу каденцію Леоніда Кучму, котрий не виконав жодної своєї передвиборної обіцянки (окрім антиросійських) під час першого терміну свого президентства. Аби не обрати комуніста Петра Симоненка. Ніби то Кучма не був раніше професійним комуністом по рангу вищим від Симоненка. А потім лементує: «Геть Кучму! Кучму геть!». На що той чихав, посміхався і уваги не звертав та переймався примноженням мільярдів доларів своєї дочки і зятя. Не забуваючи особисто і про себе.
Нагадаю: «За Кучму!» тоді проголосувало 91,59 відсотків виборців Львівської, 92,3% Івано-Франківської і 92,17% Тернопільської областей. І такий високий відсоток виборців мав місце у той час, коли не менше 12 відсотків виборців на день голосування перебували на заробітках за кордоном. Тобто голосували паспортами їх родичі. І до цього дня не покаялися, адже не усвідомили, що всяка брехня є гріхом (1 Ін., 5,17).
Тим більший це гріх вибору, адже обирали собі президентом брехуна і обманщика, а батьком брехні і обману, як відомо, є диявол – людиновбивця (Ін., 8, 44). Тобто разом з Кучмою обрали собі і духовного батька його.
Львівська газета «За вільну Україну +» писала: «Днями журнал «Мысль» оцінив статок Леоніда Кучми в 1,5 мільярда доларів» (№ 15-16, 26.04. 2007 р.). Словом, фантастично нажився Кучма на крові, інсультах і інфарктах мільйонів загиблих українців від штучно створеного ним довготриваючого шоку.
Але хіба галичани покаялися за свій вибір, або хоча би підняли питання про притягнення до кримінальної відповідальності Кучму за зловживання службовим становищем, яке до того ж привело до смерті мільйони людей? – ні, ніякого покаяння.
Цей помилковий вибір людей пояснював ще святий апостол Павло: «За те, що вони не прийняли любові істини для свого спасіння. І за це пошле їм Бог дію омани, так що ВОНИ ВІРИТИМУТЬ БРЕХНІ» (2 Фес. 2, 10-11).
Тож нічого дивного, що так само обрали собі, не християнина, а замаскованого під християнина ліберала Віктора Ющенка, котрий згідно ліберальних канонів був не менше, ніж двічі жонатим. А також відверто виказував, і навіть похвалявся своїм лібералізмом.
І це не виправдання, що майже ніхто не знає, що лібералізм насправді проповідує цінності не християнські, а іудейські: тільки ліберали люди, а християни – недолюдки, бо Іісус Христос – не Бог. І тому у християн можна відверто відбирати їх власність – гроші і майно.
І саме тому у всіх нас постійно відбирають гроші і майно. Тільки за час останнього прем’єрства Юлії Тимошенко у кожного працівника відбирали щомісячно майже 100 доларів США і третину пенсії від кожного пенсіонера у доларовому обчисленні. Питання лиш у тому: у кого осіли вкрадені у всіх нас гроші? – а це в середньому – майже 1500 доларів від кожного працівника і 500 доларів США від кожного пенсіонера за останніх два роки. Адже в економіці діє закон зберігання. І якщо злодій у когось вкрав, то гроші – у нього. Але хто ж той бандит і злодій, який украв у кожного з нас? – риторичне запитання.
Пригадаємо: скільки оранжеві вожді і комісари кричали на Майдані і політичних телевізійних шоу про бандита Януковича, і про бандитську владу, і про те, що бандити повинні сидіти у в'язницях. І що багаті поділяться з бідними. Але не сидять у в'язницях бандити, а сидять у владних кріслах. І багаті не діляться з бідними. А оранжеві бандити у владі, без найменшого докору совісті, бідних роблять все біднішими і бідніше, щоб бідні швидше вимирали.
Також і здійснене Прем'єр-міністром повернення 1000 гривень (1 карбованець = 1 гривні) вкладникам – волаюче знущання і насмішка лібералів – нових хазарів нашого часу. Як і підтвердження вищесказаного. Бо один радянський рубель, по своїй купівельній здатності еквівалентний 12, а то і 15 гривням початку 2008 року. І це без урахування виплати відсотків за роки конфіскації.
Можна впевнено сказати: завдяки ідеології лібералізму Україна стала країною обдуреного електорату. Котрий у котрий вже раз обирає собі у поводирі лібералів, брехунів і злодіїв. Адже десятки мільйонів людей на догоду безмежному і безконтрольному збагаченню декількох сотень лютих ненависників України знищують все, що створили їх предки, і все, що належить їх нащадкам, кидають у молох оранжевого лібералізму, вкидають і своїх батьків, дітей і внуків, і з телячою радістю лізуть у пащу вселенського змія самі.
Оранжеві ліберали зіпсували людям життя і кров, бо слово Боже воскрешає і лікує, а сатанинське – вбиває і калічить. І якщо в 1990 році, при радянській владі, від хвороб системи кровообігу померло 332 тисячі і 900 душ, то в 2005 році, після Оранжевої ре-еволюції на Майдані (Майдан – слово хазарське, означає базар, торжище), померло майже на 156 тисяч більше.
А це означає: дії оранжевих в Україні, тільки в 2005 році, по своїх вражаючих наслідках, відповідні з десятиразовими військовими втратами Радянського Союзу в Афганістані!
Нагадаю також: 1992 року після конфіскації грошей в Україні померло на 67 тисяч і 400 душ більше, ніж в 1990. А в 1993 вже відповідно на 112,1 тисячі більше. Одночасно в 1992-му році народилося на 60,4 тисячі немовлят, а в 1993 – майже на 100 тисяч дітей менше, ніж в 1990 році. І в подальші роки населення стало вимирати на 120-140 тисяч більше, ніж в базовому 1990 року.
Бо ліберали тільки себе вважають за людей і люблять лише лібералів – нових хазарів, і не люблять, а ненавидять християн. Але той, хто не любить брата свого – не від Бога. Святий Апостол Іоанн в Першому Соборному посланні пише: «Діти Божі і діти диявола пізнаються так: всякий, хто не робить правди, не є від Бога, рівно і хто не любить брата свого» (1 Ін. 3, 10).
«А хто ненавидить брата свого, – пише святий апостол Іоанн Богослов в Першому Соборному Посланні, – той знаходиться в пітьмі, і в пітьмі ходить, і не знає, куди йде, тому що тьма засліпила йому очі» (1 Ін. 2, 11).
Дійсно, хіба тьма не засліпила очі галичанам, що, «йдучи» до Європи до «європейського» життя, пришли у подобу індійської резервації в Америці, в українську резервацію для вимирання народу у самому серці Європи – в Україні?
Підкреслю, що святий апостол Іоанн, саме говорить про «дітей диявола», що вони пізнаються як такі, хто не «робить» правди і не любить брата свого. Цим пояснюється і нелюбов до російської мови, як і нелюбов до Януковича і російськомовних християн.
Бо вони подібні до Каїна, і діла їх – злі. А ми повинні любити «один одного, не так, як Каїн, який був від лукавого і убив брата свого. А за що убив його? За те, що діла його були злі, а діла брата його праведні» (1 Ін. 3, 11-12).
Якщо ми також пригадаємо, що в очах Всесвятого і Благого Бога будь-який прояв ненависті і презирства до ближнього прирівнює нас до вбивць (Мф. 5, 21-22; 1 Ін. 3, 15). То усвідомимо: нові ліберали, як і нові хазари – вбивці народу нашого, а галичани, переважно, на стороні них із-за потьмарення розуму нині перебувають. Адже це ази інформаційної війни: супротивник повинен знищувати САМ СЕБЕ, за рахунок ВЛАСНИХ ЗАСОБІВ, ВЛАСНИХ РЕСУРСІВ і ВЛАСНИХ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ.
Спочатку ототожнили стратеги «диригента усесвітньої симфонії зла» Московський патріархат з КДБ, Українську Православну Церкву – з Москвою, з окупацією москалями Галичини і всієї України. Мовляв, «московські попи руки наших священиків вставляли у січкарню і робили з їх січку – вони окупанти і вороги».
Таке і у страшному сні не могло приснитися, адже відбулося ототожнення ката і жертви: каральні органи більшовиків знищили сотні тисяч священиків. Лише за декілька перших років радянської влади було винищено майже 90 відсотків усіх священиків.
«За даними урядової комісії з реабілітації жертв політичних репресій: у 1937 році було арештовано 136900 священнослужителів, з них розстріляне 85300, – писала білоруська газета , – в 1938 році арештоване 28300, розстріляне 21500; у 1939 році арештоване 1500, розстріляне 900; у 1940 році арештовано 5100, розстріляно 1900» («Царкоунае слова», № 7 от 2000 г., с. 6).
Та галичани повірили, адже тоді у Західній Україні висадився цілий десант іноземних громадян, більше сотні греко-католицьких священиків галицького походження. Комуністів тоді не виганяли з Галичини, хоча антикомуністична істерія роздувалася до небес день у день. Бо комуністи були «нашими», а попи були москалями – не «нашими». Православним священикам, не п'ятою колоною іноземної держави Ватикан, а його безпосередньою греко-католицькою структурою був наклеєний ярлик ворога.
Ксенофобія – це боязнь іншого. У Львові і усій Західній Україні нині – це боязнь, що Президентом України став Віктор Янукович, гріхи молодості котрого упереджено перебільшені і роздуті. Але боятися іншого можна не тільки через власні психічні розлади, а також із-за цілеспрямованої брехні і обману. Слід задатися лише питанням, а кому ж це вигідно?
І говорити, що 5 років перебування у владі оранжевих злодіїв і тих, хто до них прилучилися, дав державі або народу хоч щось позитивне – помилка і затьмарення розуму, якщо не відвертий сатанізм.
Володимир Іванович
